Когда настало время Иисусу
От мира уходить по облакам,
Сказал друзьям: "Пусть мир Мой в вас прибудет,
Не так, как мир, даю его Я вам.
Час расставания с каждым днём всё ближе,
Напоминаю Я об этом вам.
Уйти хочу скорей, Отцу я нужен,
Так будет лучше, что бы был Я там".
Припев:
"Не плачьте братья, не плачьте сёстры,
Не плачь такой великий род ты Мой.
Иду к Отцу я, чтоб приготовить
Обитель там, где будете со Мной".
"Я только покидаю вас на время,
Там ждут меня просторы, быть Мне в них".
Друзья в тревоге, в трепетном волнении,
Что оставляет их Христос одних.
"Я не оставлю вас и не покину,
Вас сохранил навеки для Отца.
Придёт на землю вскоре Утешитель,
Откроет истину, зажжёт сердца".
Припев:
"Не плачьте братья, не плачьте сёстры,
Не плачь такой великий род ты Мой.
Иду к Отцу я, чтоб приготовить
Обитель там, где будете со Мной".
С креста на землю Иисус взирает,
Катится с глаз предсмертная слеза.
Он весь в крови, а смерть подстерегает,
Земная жизнь теплится в Нём едва.
Господь остаток силы собирает,
Взывает тихо к Своему Отцу.
В словах последних Бога вопрошает,
Простить врагов и не вменить вину.
Припев:
"Не плачьте братья, не плачьте сёстры,
Не плачь такой великий род ты Мой.
Иду к Отцу я, чтоб приготовить
Обитель там, где будете со Мной".
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
